HMS E11

E11
HMS E11
Екіпаж британського підводного човна E11 після бойового походу. 24 липня 1915
Верф	Vickers Limited, Барроу-ін-Фернесс
Під прапором	Велика Британія
Належність	Військово-морські сили Великої Британії
Порт приписки	Гарідж, Мальта, Суда-Бей
Закладений	13 липня 1912
Спуск на воду	23 квітня 1914
Введений до складу флоту	19 вересня 1914
На службі	1914—1921
Сучасний статус	у березні 1921 року списаний на брухт
Бойовий досвід	Перша світова війна Битва на Балтійському морі Морські битви Дарданелльської кампанії
Проєкт
Класифікація ПЧ	малий підводний човен
Тип ПЧ	типу «E»
Основні характеристики
Швидкість (надводна)	15,25 вузла (28,24 км/год)
Швидкість (підводна)	10,25 вузлів (19 км/год)
Дальність плавання	3000 миль (5600 км) на швидкості 10 вузлів (надводна) 65 миль (120 км) на швидкості 5 вузлів (підводна)
Екіпаж	31 офіцер та матрос
Розміри
Довжина найбільша (по КВЛ)	55 м
Ширина корпусу найб.	4,6 м
Водотоннажність надводна	678 тонн
Водотоннажність підводна	820 тонн
Силова установка
Дизель-електрична: 2 × дизельних двигуни Vickers 2 × електродвигуни
Гвинти	2
Потужність	2 × 800 к.с. (дизелі) 2 × 420 к.с. (електродвигуни)
Озброєння
Артилерія	1 × 76-мм гармата QF 12-pounder 12 cwt
Торпедно- мінне озброєння	5 × 450-мм торпедних апаратів

E11 (англ. HMS E11) — британський військовий корабель, підводний човен типу «E» другої серії, що перебував у складі Королівського військово-морського флоту Великої Британії за роки Першої світової війни. Найуспішніший та найрезультативніший британський підводний човен часів Першої світової війни. Найбільш прославився походами в Мармурове море, через Дарданелли, що сильно охоронялися.

E11 був закладений 13 липня 1912 року на верфі компанії Vickers Limited у Барроу-ін-Фернессі. 23 квітня 1914 року він був спущений на воду, а 19 вересня 1914 року увійшов до складу Королівського ВМФ Великої Британії.

2 жовтня 1914 року після ходових випробувань E11 під командуванням капітана-лейтенанта Мартіна Несміта увійшов до складу 8-ї флотилії підводних човнів Домашнього Флоту у Гаріджі.

15 жовтня 1914 року E11 вийшов з Горлстона у першій партії з трьох човнів типу «E»: E1 (лейтенант-командер Ноель Лоренс), E9 (лейтенант-командер Макс Гортон) і E11 (лейтенант-командер Мартін Данбар-Несміт), які здійснили перехід через небезпечні протоки Скагеррак, Каттегат і вузькі, мілкі Данські протоки^{[Прим. 1]}.

Незабаром E11 повернувся до Гаріджа.

У грудні 1914 року під час рейду на Скарборо E11 було відправлено в Гельголандську затоку для перехоплення німецького флоту, що повертався після зухвалого нальоту. Однак на момент прибуття E11 німецькі кораблі вже повернулися до бази. Наступного ранку Несміт зміг атакувати лінкори 1-ї бойової ескадри, що прямували з Ельби до Яде. Його торпеда не влучила в лінкор «Остфризланд», що йшов у голові кільватерної колони та не підозрював про атаку.

E11 брав участь у Куксгафенському рейді, який завершився 25 грудня 1914 року атакою семи гідролітаків з гідроавіаносців «Інгейдін», «Рів'єра» та «Імпрес» (у супроводі трьох крейсерів і кількох есмінців Гарідж форс) на ангари цепелінів і інші військові цілі поблизу Куксгафена. Чотири літаки не змогли повернутися на свої кораблі. E11 виконував роль контрольного човна на зворотному шляху. Три літаки, у яких закінчувалося паливо, побачили E11 і приземлилися неподалік. П'ять екіпажів були врятовані E11, тоді як Zeppelin L 5 (LZ 28) намагався їх атакувати. Дві бомби були скинуті та вибухнули неподалік, коли E11 занурився. Командир човна Несміт був відзначений у наказі.

У травні 1915 року E11 перевели до Дарданелл, щоб приєднатися до підводної кампанії в Мармуровому морі. E11 пройшов через Дарданелли в ніч на 18 травня. Спливши біля міста Галліполі, Несміт захопив турецьке вітрильне судно та прив'язав його до бойової рубки, щоб маскуватися. Подорожуючи Мармуровим морем, він потопив канонерський човен і кілька інших малих суден 23 травня. Наступного дня біля порту Родосто (сьогодні Текірдаг) E11 зіткнувся з турецьким транспортом «Нагара», навантаженим боєприпасами. На борту транспорту був американський журналіст Реймонд Грем Свінг з Chicago Daily News. Несміт потопив корабель після того, як його покинули екіпаж і пасажири. Несміт потопив інший транспорт і змусив один сісти на мілину, перш ніж його відтіснила від берега турецька кавалерія.

У другому поході до Дарданелл, 6 серпня E11 успішно торпедував турецький мінний крейсер «Пейк-і-Шевкет», завдавши серйозних пошкоджень. Через два дні, 8 серпня 1915 року, під час нової британської висадки в Сувлі, E11 торпедував застарілий турецький пре-дредноут «Хайр ад-Дін Барбаросса» біля Булаїра у північного входу в Дарданелли. Корабель затонув, загинули 21 офіцер та 237 матросів. «Хайр ад-Дін Барбаросса» був одним із двох османських лінійних кораблів, затоплених під час кампанії. Знову відвідавши Константинополь, E11 потопив чорноморське вугільне судно «Ісфахан», коли воно готувалося до розвантаження — це завдало значного удару, оскільки вугілля було основним джерелом палива, а запаси були дефіцитними. Рухаючись до Ізмітської затоки, у ніч на 20 серпня перший офіцер E11, лейтенант Гай Д'Ойлі-Г'юз, виплив на берег і підірвав ділянку залізничної лінії Константинополь-Багдад, за цей подвиг він був нагороджений хрестом «За видатні заслуги».

• Підводний човен №7
• Калев (підводний човен)
• Atropo (1913)
• Vesikko (підводний човен)
• U-11 (1935)
• Eurydice (Q130)
• Судак (підводний човен)

Виноски

Джерела

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: HMS E11

Література